Украинские народные игры для дошкольников. Физкультурное развлечение «Украинская карусель подвижных игр» для младших дошкольников Украинские народные игры для дошкольников

Разнообразие таких игр предоставит возможность выбрать подходящий вариант для каждого ребенка , приняв во внимание его наклонности и предпочтения. Украинские подвижные игры станут отличным способом активно провести время, улучшив физическую форму ребенка.

Рыбки

Данная игра требует совсем немного инвентаря – всего одну веревку, которую нужно привязать к ограждению, дереву или другому неподвижному предмету. Эта веревка и будет «удочкой», на которую ловят «рыбку». Один из игроков выбирается «приманкой», он должен держаться за свободный край веревки и ловить ею «рыбку», то есть других игроков. Остальные участники должны «клюнуть на приманку», то есть коснуться водящего, но не позволить ему поймать себя. Когда кто-то из игроков пойман, он становится «приманкой», а игра продолжается. Эта забава прекрасно подойдет для любого времени года и может быть разыграна как в помещении, так и на воздухе .

Скрытый звоночек

Эта игра также хорошо подходит для любого времени года и для любого места. Для нее нужен небольшой звоночек, который участники, стоя в кругу или в линии, будут передавать друг другу. Важно передать звоночек так, чтобы он не зазвенел. Водящий должен определить, у кого находится звонок. Тот, кто выдал себя звоном, становится водящим. Данная забава прекрасно развивает наблюдательность и быстроту реакции.

Воробышки-попрыгунчики

Эту веселую игру лучше всего проводить на площадке, на которой нужно начертить круг около 6-8 метров диаметром. Участники игры становятся за ним, они играют роль «воробьев». Ведущий располагается в кругу, его задача – не дать «воробьям» собрать «зернышки», то есть не позволить им войти в круг. «Воробьи», прыгая на одной ноге (можно также держать согнутую ногу рукой или играть парами) пытаются запрыгнуть в круг. Центральный игрок «клюет» их (касается рукой), тот, кого коснулся водящий, выходит из игры. Цель «воробьев» – как можно дольше пробыть в круге. Водящего можно менять, выбирая самых быстрых и ловких из детей.

Колокол

Эта игра удобна тем, что в нее может играть целая группа в садике (20-30 человек). Один из участников выбирается «язычком» колокола, другие образуют сам колокол: они берутся за руки и становятся в круг. Дети в кругу двигаются по или против часовой стрелки, а «язычок» должен прорваться из круга, то есть разъединить руки игроков. Всего у него есть три попытки. Как только водящий вырывается из круга, он должен добежать до флажка или другой условной отметки на расстоянии около 50 м. Пока он бежит, остальные участники должны постараться догнать его и дотронуться до него. Тот, кто сделает это последним, становится водящим. Данная забава прекрасно заменит занятия физкультурой. Она превосходно развивает умение работать в команде (не пропускать водящего из круга), а также развивает волю к победе.

Веточка

В эту оригинальную игру можно играть большими компаниями . Единственным инвентарем, который необходим для этой забавы, является веточка вербы или другого дерева. Участники этой игры образовывают неплотный круг, они держат руки за спиной и передают друг другу веточку. В центре этого круга находится тот, кто водит. Его задача – найти веточку и выхватить ее. Когда водящему удается захватить веточку, тот, у кого он ее забрал, становится в круг, и игра начинается снова. С помощью этой игры можно воспитать наблюдательность, быстроту реакции и выдержку.

Народные украинские игры прекрасно подойдут для забав в разное время года, они не требуют сложного инвентаря и весьма занимательны для детей . Играть в них дети могут и без присмотра взрослых, организовываясь в команды и выбирая водящего самостоятельно.

Многие дети мало себе представляют, чем можно себя занять вдали от компьютеров и интернета. Максимум, что им знакомо — это снежки, догонялки, катание на санках. А весь существует много интересных подвижных игр, в которые можно поиграть и зимой, и летом. Итак…

Хлибчик

Правила игры: дети делятся на водящего (хлибчик) и остальных участников, которые делятся на пары и становятся, держась за руки, друг за другом. Водящий происходит диалог.

Пеку-пеку хлибчик, - выкрикивает хлибчик.
- А выпечешь? - спрашивают дети из последней в ряду пары.
- Выпеку!
- А убежишь?
- Посмотрю!

Дальше дети из этой пары должны разбежаться в разные стороны для того, чтобы, увильнув от хлибчика, снова взяться за руки и встать перед первой парой. Хлибчик же должен поймать одного из них и не допустить соединения пары.

Что развивает: мышцы ног, сообразительность, координацию в пространстве.

Чаклун

Правила игры : колдун вытягивает вперед руку ладонью вниз, участники держат под ней указательные пальцы. На счет «раз, два, три» колдун должен схватить кого-то за палец, а участники — не допустить этого и разбежаться в стороны. Колдун должен догнать и дотронуться до любого из участников. Тот, кого «засалили» должен замереть с разведенными в стороны руками. Он заколдован, дотронувшиеся до него другие участники могут его расколдовать, но колдун не дремлет… Заколдованный трижды игрок сам становится колдуном.

Что развивает : мышцы ног, скорость, координацию в пространстве.

Круглий хрещик

Правила игры : игра начинается с фразы: «Чур, в «Круглого хрещика» играть! На горе стоять, пойманным не бывать!». Дети делятся на пары, стоя друг перед другом (две крайние и одна посередине).

Задача детей из «крайних» пар по команде поменяться местами, образовав новые пары, а участники средней пары должны поймать кого-то. Как только поймал — напарник из средней пары и пойманного, из крайней должны бежать к ним изо всех сил. Кто первый добежит, образует со своим напарником крайнюю пару, оставшиеся — становятся в середину.

Что развивает : ловкость, скорость реакции.

Чакля

Правила игры: дети выбирают водящего (цаплю). Остальные игроки становятся лягушками. Исходная позиция: цапля спит (игрок наклоняется вперед, положив руки на колени), в это время остальные двигаются, имитируя прыжки-движения лягушек. Неожиданно цапля просыпается и, крикнув, начинает ловить лягушек. Внимание: цапля может двигаться только большими шагами на прямых ногах, не сгибая коленей, а лягушки прыгают на корточках. Тот, кто из лягушек поднимается во весь рост, становится цаплей.

Что развивает : мышцы ног.

Колир

Правила игры : водящий становится спиной к игрокам. Неожиданно он должен выкрикнуть название какого-то цвета (красный, синий, желтый), игроки быстро находят его на своей одежде и держатся за цвет так, чтобы водящий видел. Те, у кого на одежде названного цвета нет, начинают убегать. Кого водящий поймает, тот им и становится.

Что развивает : знание цветов, мышцы ног, скорость реакции, координацию в пространстве.

Вовк та козенята

Правила игры : волк — водящий, остальные — козлята. На асфальте/снегу/песке чертится мелом большой круг, а вокруг него, на расстоянии — небольшие круги («домики»), по количеству на 1 меньше, чем количество игроков. На счет «три» козлята из большого круга бегут по домикам, тот, кому домик не достался, должен убежать от волка. Если козленок 3 раза оббежит вокруг большого круга и не будет пойман, то волк должен остановить преследования. Если же волк догнал козленка, тот становится водящим.

Что развивает : скорость, координацию движений, мышцы ног.

Дзвон

Правила игры : дети становятся в круг и берутся за руки. Внутри круга стоит водящий. Закрыв лицо руками, он медленно движется по кругу, спрашивая:

— Чьи ворота?

— А эти чьи?

— Тараса.

— Пустите меня?

— Не пустим!

После этого водящий с криком «Бов» бежит на кого-то, стараясь разорвать сомкнутые руки и выбежать из круга. Если руки размыкаются, то эта пара должна догнать водящего. Тот, кто догонит водящего, сам им становится.

Что развивает: ловкость, смекалку, скорость реакции.

Любі друзі! Якщо ви вже втомилися від комп’ютерних „стрілялок”, пропонуємо вам різноманітні розважальні ігри, в які ви можете пограти з друзями на перервах, після уроків та вдома.

Зайчик

Щоб визначити хто буде «зайчиком», проказують лічилку:

Біжить зайчик слобідкою,
За ним дітки черідкою,
Бачить зайчик, що не втече,
Перекинув вушка через плече.
Втікай, зайчику, до гаю,
А то спіймаю.

Тоді вже стають колом та беруться за руки. А «зайчик» - усередині. Ідуть круг нього, примовляючи:

Городили зайчика
Тинком, льонком,
Да нікуди зайчику
Да ні вискочити,
Да нікуди зайчику
Да ні виплигнути,
А в нас ворота
Позамиканії,
Жовтим піском
Позасипанії.

«Зайчик» поривається, де б вискочити. А ті, що в колі, не дають. перепиняють міцно зчепленими руками, стають щільніше, заступаючи дорогу. А коли «зайчик» прорветься, то всі кидаються його ловити. Хто спіймає, стає «зайчиком». А як дівчинка наздожене, то її повинен замінити хтось із хлопчиків. Бо дівчинці не личить бути «зайчиком».

Гуси

Діти вибирають з-поміж себе двох - матку і вовка. Матка жене всіх учасників, своїх дітей у поле, а потім. усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

Гуси, додому!
- Задля чого?
- Вовк за горою.
- Що він робить?
- Гуси скубе.
- Які?
- Сірі! Сірі!
Гуси волохаті, Тікайте прямо до моєї хати!
Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм дорогу і намагається кого-небудь зловити.
Коли вовк зловить за лінією, то його гуси б"ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху до городу забирає і садовить їх усіх разом.
Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.

В горохової скрині

Спершу визначають, кому бути «гороховою скринею». «Горохова скриня» сідає або присідає. Всі інші обступають її колом, беруться за руки й крутяться, примовляючи:
Сиди, сиди, скрине,
В гороховім місці,
Закрий рота.
Як ворота,
На крюк, на замок,
А кому не йметься,
В того обдереться.

Водночас «горохова скриня» лічить:

Раз, два, три,
Грав я й ти,
А я виграв,
А ти ні,
Тебе бити,
Мене - ні.

«Горохова скриня» лічить так, щоб останнє слово випало на того, що в колі. Всі зупиняються, а той, на кого вказано, виходить, знімає головний убір або яку-небудь річ і віддає. Зразу ж повертається на своє місце, і гра продовжується, поки кожний не залишить щось «горохової скрині».
Тоді стають рядком і просять «горохову скриню» повернути речі:
- Добродійко, голубонько, оддай мені моє!
А «горохова скриня» відповідає:
- Ні, так не вийде. Покажи мені щось, тоді віддам.
Діти по черзі співають пісеньки, розповідають віршики, танцюють.

Редька

Спершу визначають, кому бути «сусідкою». Всі інші стають по двоє, потім присідають одне навпроти одного на коліна. Пара неподалік від пари, рядками, подібно до того, як росте редька на грядці.

«Сусідка» підходить до крайньої пари і розпочинає розмову:

Бабо, дай редьки!

Скопай грядку, то й знатимеш, звідки редька береться.

«Сусідка» обходить довкола «редьки», показуючи, як копають грядку. А тоді звертається уже до другої пари:

Бабо, дай редьки!

Посади собі.

Знову слід обійти довкола «редьки» та показати, як її саджають.

З тим же запитанням «сусідка» підступає до інших пар, а їй відповідають:

Полий собі.

Посапай собі.

Прополи собі.

«Сусідка» показує як усе те робиться, аж поки почує:

Вирви собі.

Та пара, яка це каже, міцно тримається за руки, а «сусідка» хапає когось одного попід руки й пробує відірвати від того, з ким він зчепився руками. Як не відірве, то далі йде зі своїм запитанням. А як відірве, то сяде на те місце, а її замінить той, хто не вдержався. І гра продовжується далі.

Кіт та миша

Вибирають «кота» і «мишку», які стають посередині кола. Всі інші тримаються міцно за руки і йдуть неквапливо по колу і примовляють:

А до нори, мишко, до нори.

А до золотої комори.

Мишка - у нірку,

А котик - за ніжку:

Ходи сюди! -

А що ж то за мишка - Не втече,

А що ж то за котик - Не дожене!

Мишка - у нірку, А котик - за ніжку:

Ходи сюди, ходи сюди!

Коли піднімають руки вгору, «мишка» тікає від «кота». Він кидається за нею, але перед ним опускають зчеплені руки, не дають вискочити. Як прорветься й спіймає «мишку», то ті, хто не вдержав, виходять на середину кола, й гра продовжується.

Сірий кіт

Гравці стають у ряд один за одним, узявшись ззаду за пояс, ходять у різних напрямках, і прямо, і кружками, і в"ються. У цей час, коли вони так ходять, «сірий кіт», тобто гравець, який стоїть першим і усіх водить, запитує:

А є миші у стозі?

Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, відповідають:

А не бояться кота?

Ой, як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить.

З цими словами кіт ловить мишей. Кого піймає, той стає котом, а кіт - мишею.

У залізного ключа

Діти стають у коло, побравшись за руки, а один хтось залишається всередині і намагається прорватись, налягаючи їм на руки. Його питають:

Який ключ?

Він відказує:

Залізний.

Як розчепить чиї руки, то виривається з кола і втікає, а за ним всі женуться та співають:

Ой дзвони дзвонять,

Хорти вовка гонять

По болотах, очеретах,

Де люди не ходять.

Хто зловить, той сам стає вовком, і тоді знов грають спочатку.

Горщечки

Гравців має бути непарна кількість. Всі, крім одного, утворюють подвійне коло. Гравець, який не має пари, стає в середину кола - це купець. Діти, які утворили зовнішнє коло, називаються горщечками, а внутрішнє - господарями. Купець звертається до когось з господарів і питає:

Продаєш горщечок чи ні?

Якщо продає, починається торг. Коли зійдуться в ціні, виходить і купець, і господар за коло та й біжать у протилежні боки, навколо граючих. Хто раніше прибіжить до «горщечка», що продається, той стає господарем.

Далі гра іде тим же порядком.

Діти називають себе іменами птахів і сідають на відкритому місці.

Один хлопець підходить до них і каже:

Дайте мені голуба.

Той, хто називається голубом, устає і біжить, а цей його доганяє. Як той не встигне сісти на своє місце і піймається, то стає на місце того, котрий ловив, а той сідає, і так гру продовжують, поки не втомляться.

Гравці діляться на дві команди, кожна з них обирає собі царя. Один - білий цар, інший - турецький.

Команда турецького царя шикується в ряд, всі міцно тримаються за руки. Навпроти шикується команда білого царя. Потім кожен з команди білого царя, починаючи від краю і закінчуючи самим царем, по черзі розганяються і намагаються розбити руки якій-небудь парі серед противників. Якщо розіб"є, то відбиту частину забирає у полон, і далі вона бере участь у грі вже на боці білого царя, а якщо не розіб"є, то відбиту частину забирає - сам лишається в полоні у турецького царя.

Грають доти, поки в одній якій-небудь команді не заберуть усіх.

Побравшись за руки, всі стають у коло, а один з учасників гри, по вибору, стає за лиса і йде в середину. Коло подається то вправо, то вліво з піснею:

Ха-ха-ха, гі-гі-гі!

Лис зловився в капкані.

Качки, кури, голуб"ята,

Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі!

Злодій лис у капкані.

Ой, ой! Вирвавсь, утікайте!

Тепер в нього страшна злість,

Кого зловить, того з"їсть.

Коли проспівають усю пісню до кінця, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає, той стає лисом, і гра починається спочатку.

У цю гру грати найкраще напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив"язують мотузок до кілочка; хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів:

Ходить квочка

Коло кілочка,

Водить діток,

Дрібних квіток.

Діти-квіти: «Квок», -

ходить кружка. Після слів: «Діти-квіти: «Квок» - усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

Перстень

Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадуючий не знав, у кого цей перстень. Діти наставляють руки, а той, що роздає перстень, кладе свої руки з перснем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це залишається таємницею, щоб відгадуючий не побачив персня. Коли перстень роздано, той, хто відгадує, підходить до сидячих і говорить:

Гадало, гадало

По полю гуляло,

Дай, Боже, вгадать

І перстень узять.

Він підходить до кого-небудь з дітей, які, на його думку, мають перстень. Коли відгадає - сідає на його місце, а той стає відгадуючим. Коли відгадуючий не вгадає, все повторюється знову, аж поки не вгадає.

(Джерело: Вудвуд Л.Ф., Вудвуд І.М.
З родини йде життя людини. Народознавство.
– Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів,1998) Останнє оновлення: 13.03.2008

Зачарований скарб

Десь на моріжку позначте межу. Кроків за два­дцять по обидва боки від межі покладіть по «скарбо­ві». Це може бути і хустина, й панамка, і звичайні­сінька паличка.

Далі всі поділіться на два рівні гуртки й починайте гратися.

Кожен гурток повинен не тільки вберегти власний скарб, але й видобути скарб сусідів. Ставити сторожу коло скарбів не можна. Вся надія тут на прудкі ноги. Забігати на сусіднє поле треба обачно. Бо як хтось із чужого гурту впіймає тебе чи бодай рукою торкнеть­ся, то вже мусиш стати як укопаний і чекати, по­ки прибіжать свої й рятівним доторком знімуть ті чари.

Котрий гурток першим здобуде чужий скарб, той і виграв.

Павучки

Це досить весела гра, де за павучків виступають два-три гуртки дітей. Кожен гурток оперізує себе шворкою, як ото колоски в сніпку. Щойно пролунає команда, оперезані гуртки руша­ють до умовленого місця. Хто дістанеться туди найраніше, стає переможцем! Гратися в цієї гри треба босоніж, щоб не відтоптати одне одному ніг.

Джерело: Григору, А. Солом’яне море:
Розповіді про народні ігри:
для дошкільного та молодшого шкільного віку.
– К.: Веселка, 1987. – 72 с. Останнє оновлення: 7.05.2008

Народні ігри, відомі нам як забава, як форма фізичного загартування,- своєрідна школа виховання, що формує поетичне мислення і мистецькі смаки. Гра була вигадана ще первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад у весняних іграх, має першорядне значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувались дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав.

Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з’ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки - «киці-баба» не що інше, як уривок із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов’язаний із ловінням дітей, а глибше - із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби» - простягнені вперед руки - відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу у грі немає. Словесний супровід не пов’язаний із початковим змістом ритуалу - пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. У багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри птах Коструб - магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то у цій грі знайшли своє відображення прадавні міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках. Кілька весняних ігор, які ми наведемо, підтвердять це.

«А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ»

Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

Та як же вам витоптать, витоптать?

А ми коні випустим, випустим.

А ми коні злапаєм, злапаєм.

Та чим же вам лапати, лапати?

Ой шовковим неводом, неводом.

А ми коні викупим, викупим.

А за що вам викупить, викупить?

А ми дамо сто срібних, сто срібних.

Не візьмемо й тисячі, тисячі.

А ми дамо дівчину, дівчину.

А ми дівчину візьмемо, візьмемо.

ВЕРЕБЕЙ (ГОРОБЕЦЬ)

Діти утворюють коло, всередині - веребей. Коло швидко рухається, всі співають, плескаючи в долоні.

Киш, киш, веребей,

Не клюй конопель.

Мої конопельки,

Дрібні, зелененькі,

У вірчики в’ються,

Самі не беруться,

Братись не даються.

Веребей кидається на дітей, які утворили коло, вони розбігаються. Той, кого веребей зловить, займає його місце, і гра починається знову.

ЯЩУР

Збираються дівчата. Одну з гурту обирають за ящура, інші беруться за руки, водять хоровод і співають:

Ой не сиди, ящуре,

В гороховім місті,

Май собі дівку,

Як перепілку,

Котру маєш,

Собі забираєш.

Як не ймеш,

Зараз вмреш.

Завтра поранку

Сховаєм у ямку.

Пирогів напечем,

Ящура пом’янем.

А ти таки, ящуре,

Не соромайся,

Котрійсь пані поклоняйся.

Чи старій, чи малій,

Чи мені, молодій.

Переспівавши, зупиняються, і ящур вибирає котрусь із дівчаток і кланяється їй. Дівчина дає якийсь подаруночок. Діти продовжують гру, поки ящур не обере кожну з учасниць гри й отримає подарунки. Потім дівчата починають по черзі просити подарунки у ящура:

Ящурочку, голубочку,

Оддай мою худібочку,

Що я пряла, заробляла,

Із ящуром прогуляла.

Ящур намагається розсмішити дівчину, а та повинна дивитись в очі й не засміятись, бо інакше ящур не віддасть подарунок.

Дослідити глибоко походження ігор, не пов’язаних із календарними обрядами, і їхній зв’язок з ритуалами нелегко, оскільки більшість з цих ритуалів стали власне іграми, не зберігшись у практиці дорослих. Але придивившись до деяких дитячих забав, можна помітити елементи ворожіння чи випробування, поклоніння чи жертвоприношення. Цікаво, що певна кількість ігор зберегла чіткий розподіл на «дівчачі» та «хлоп’ячі», що теж вказує на давність їх по ходження. Щодо педагогічної доцільності забав, можемо з певністю сказати, що дитячі ігри - вищий прояв системного підходу до виховання дитини, у якому передбачено фізичне, естетичне, розумове і моральне формування особистості та виховання любові до праці як одне з найголовніших завдань.

Розглянемо деякі із цих ігор, назви яких найбільш відомі з літератури та спогадів дідусів і бабусь.

ГУСИ

Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь - дома. Пастух жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір’ю і полем, де гуси. Мати починає кликати:

Гуси, гуси, додому!

Вовк за горою!

Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати!

Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха:

Де гуска?

Що купив?

Мати б’є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти, поки вовк не переловить всіх гусей. Повернувшись з останнім гусаком, пастух зізнається, що гусей забрав вовк. Мати пропонує відібрати гусей, йдуть до вовка.

Чи не бачили ви наших гусей?

Ні, не бачив (гуси в цей час ґелґотять).

А що то ґелґотить?

Та то борщ кипить (гуси шиплять).

А що то шипить?

Каша біжить.

Дайте-но подивлюсь,- мати відштовхує вовка,- може, то наші гуси.

Впізнавши своїх гусей, розтулює їм руки, які ті міцно стискають. У кого не розтулить, той буде вовком.

НЕЩАСНИЙ ОПОЛОНИК

Дівчата стають поряд і беруться за руки. Одна з дівчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось із дівчаток праворуч:

Здоров, кума! Чи ти ложки мила?

А ополоник?

Так не забувай, кумочко.

При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозиною, а та повинна втекти попід руками інших дівчат і стати ліворуч. Гра триває, доки всі дівчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тоді господаркою обирають іншу.

ХРЕЩИК

Дівчата стають парами одна за другою, Дівчина попереду говорить:

Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

Чого ти гориш?

Красної дівки хочу.

Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єднатись перед попередньою парою, а та намагається зловити когось із них. Якщо спіймає - та, що залишиться без пари, буде «горіти», якщо ні - гра повторюється знову.

ПАНАС

Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:

Панасе, Панасе, На чому стоїш?

На камені!

Що продаєш?

Лови курей, та не нас.

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.

ЦУРКА

Грають хлопчики. Креслять на землі «город» (чотирикутний, метр на метр), потім міряються на палиці, хто з гурту буде в городі (верхні), а хто піде у поле (нижні). Той, хто починає, на середині городу кладе цурку (дерев’яну, з обох боків загострену паличку 30 см) і б’є її палкою так, щоб, коли цурка підстрибне, встигнути ще хоч би раз її вдарити (кожен удар у повітрі оцінюється у 10 гил). Цурку треба бити доти, доки вона не вилетить за город. Якщо при цьому гравець не зможе вдарити її у повітрі (підмурити), він заробляє 10 гил, якщо ж підмурить, додається ще десяток гил і так далі. Вибиту з городу цурку бере один з хлопчиків з поля і кидає в город, попередньо зробивши від того місця, де лежала цурка, два кроки до городу. Якщо цурка впаде в городі, б’є наступний гравець із тих, що знаходяться у городі; впаде поза городом - продовжує грати перший і б’є цурку з того місця, де вона впала. Він грає доти, поки протилежна команда не вкине її в город.

«Городяни» б’ють по черзі та ведуть рахунок гил, поки кожному з них не буде вкинута цурка в город. Потім так само б’ють «поляни», намагаючись набрати більшу кількість гил.

Переможці вбивають цурку в землю, а переможені по черзі витягують її із землі зубами.

СКРАКЛІ

Десять круглих палиць довжиною 30-40 см - скраклів - ставлять або у шаховому порядку, або поряд по п’ять штук. Відраховують 25-30 кроків, визначаючи середину відстані («масло»). Гравці кидають палиці через всю відстань по черзі. Якщо перший гравець зіб’є скраклю, то наступний його кидок буде з «масла». Виграє той, хто зіб’є найбільше скраклів.

ДОВГА ЛОЗА

Грають хлопці, які стають один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 метрів. Голову і спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду, так роблять всі по черзі.

ДІДУСЬ МАКАР

Гравці обирають з-поміж себе дідуся Макара, який повинен дізнатись, що вони робитимуть. Діти відходять від нього, загадують яку-небудь роботу: шити, рвати ягоди, танцювати тощо. Загадавши, підходять до дідуся і кажуть:

Здрастуй, дідусю Макаре!

Здрастуйте, діти. Де були, що робили?

Діти відповідають так, щоб трошки підказати: на городі, в садку, в хаті тощо, і показують, що вони робили. Коли дідусь вгадає, всі тікають, а він їх ловить; кого впіймає, той стає дідусем. А коли не вгадає, діти зізнаються, що робили, і теж тікають.

Як видно з наведених прикладів, ігри були різноманітні й розраховані на будь-яку пору року, до того ж ми не включили до цього переліку такий вид забави, як відгадування загадок, що було надзвичайно поширене в народі. Так само, як виявилося, народні ігри з м’ячем походження теж найдавнішого. М’ячі робились із тваринної шерсті, яку змочували і викачували у долонях, інколи м’яч обшивали шкірою. Виготовляли і м’ячі з очерету чи соломи, так само обшиваючи шкірою. Перед грою м’яч зволожували, щоб став важчим, якщо це потрібно для гри.

Мета: на прикладі українського фольклору показати, що піклування про здоров"я дітей завжди посідало чільне місце в житті українців; виховувати бажання грати в народні ігри та повагу до надбань українського народу, до мови, традицій та обрядів.
Дія відбувається на галявині (майданчику).

Сороки

А сорока білобока: че, че, че, че, че, че!
Проти сонця до віконця крекоче, крекоче.
Нумо ж, діти, рвати квіти, поки час, поки час!
Будуть гості, ще й не прості, нині в нас, нині в нас!

При словах "Нумо ж, діти, рвати квіти" і т.д. діти вдають, що збирають квіти. В чотирьох останніх тактах (із повторенням бігом, під ритм пісні наслідують руками лет сороки.)
Діти гостям дарують квіти.

Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, котики й собачки. Та чи не найбільше полюбляють гру дітки: хлопчики й дівчатка, чорняві та біляві, високі і низенькі, маленькі і не дуже...

"Як дитина бігає і грається, так її здоров"я усміхається", - стверджує прислів"я.
І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто бабусі і дідусі. І навіть дідусі та бабусі наших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували свої забавки. Колективна творчість, напевно, породила так багато ігор.

Наші батьки ще пам"ятали всі ці ігри без книжок, але, на жаль, ми вже їх розгубили. А це, як і рідна мова, пісні, обряди, також наш найдорогоцінніший скарб і його втратити не годиться. Адже гра - це не просто забавка, а водночас і весела школа життя.

В іграх закладена мудрість народна. Вони не лише розвивають фантазію, кмітливість, спритність, а й учать справедливості, чесності, знайомлять нас із давніми народними звичаями, уявленнями про світ.
Колись діти збиралися і гралися в різні ігри. А для цього вони знали багато забавок. Послухайте їх:

Ходить квочка коло кілочка,
Водить діточок-одноліточок.
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Більшому - більший,
Меншому - менший,
Шур у піч!
Котилася торба
З високого горба,
А в тій торбі хліб, паляниця,
Кому доведеться, той буде жмуриться.
Пливе качка по воді,
Несе яйця золоті
По одному золотому,
А ти, качко, йди додому.
Зоря-зірниця,
Красна дівиця,
По полю ходила,
Ключі згубила,
Місяць бачив -
Не сказав,
А сонце йшло,
Ключі знайшло.
З українських діточок
Невеличкий наш гурток.
Сходимося тут щодень,
Для забави, співанок.
Для потіхи і науки,
Пізнавати різні штуки:
Як до маршу всім ходити,
Гарно вірші говорити.
Як вдягатись, мити, їсти,
І при людях чемно сісти.
Уклонитись, привітати,
І на "позір" струнко стати.

Була в лісі

Дівчаткам як дуже ніжним, так і таким, що їх злякати не легше, ніж хлопчиків, пасує ця гра. Стають у парі одна навпроти другої.

- Була в лісі?
- Була.
- Рубала дрова?
- Рубала.
- Бачила вовка?
- Бачила.
- А боялася його чи ні?
- Ні.

Та, котра питала, змахує хустиночкою перед очима іншої.

До баби по сіль

Двоє хлопців стають один навпроти одного. Хтось починає:

- Підеш до баби по сіль?
- Піду.
- А не боїшся її псів?
- Ні.

Щоб упевнитись, що це так, той, хто питав, сплескує перед очима іншого в долоні. Якщо той кліпне, то боїться, а як витримає - не боїться. Тоді той, кого випробували, каже:
- Ану подивимось, чи не злякаєшся?
Та міняються ролями.

Танцювала риба з раком

Танцювала риба з раком: гоп, гоп, гоп, раз, два, три!
А петрушка з пастернаком: гоп, гоп, раз, два, три!
А цибуля дивувалась: гоп, гоп, раз, два, три!
Де та чвірка так дібралась: гоп, гоп, раз, два, три!
Танцював сніп з коромислом,
А коновка з перевеслом,
А макітра з макогоном
Реготалась під ослоном:
Ха, ха, ха, ха, го, го, го, го, гоп, гоп, раз, два, три!

При словах "гоп, гоп" діти підскакують.
При словах "раз, два, три!" - плещуть тричі в долоні.

Перстенець

Діти сідають рядком і складають руки долонями докупи. Котрась дитина відходить у бік і закриває очі. А ведучий підходить до дітей і кладе в долоню комусь перстенець. У цей час та дитина, котра відійшла вбік, повертається, а гурт хором звертається до неї:

Гадуль, гадуль, гадулька,
Десь там моя зозулька,
По полю ходила
Золоте пір"я збирала.

Тоді та дитина, котра відійшла, відгадує, в кого перстенець, промовляючи слова:

Вий, вий завивай
Ти, Оксанко, перстень дай.

Пташка в клітці

- Пташко, пташко, коли з клітки в небо злетиш? - тричі повторюють діти, ходячи довкола "пташки", що стоїть непорушно із зав"язаними очима. Потім усі зупиняються, і один з гравців запитує:
- Пташко, пташко, відгадай, хто відчинить твою клітку?
Кого пташка впізнає по голосу, той і займає її місце.

Журавель

Учасників довільна кількість.
Посередині грища креслять коло діаметром 4-6 кроків ("гніздо", в якому - "журавель"). Він стоїть на одній нозі, другу підігнув під себе, одна рука - вбік, а другою тримається за ніс. Діти, взявшись за руки, ходять навколо "гнізда" і співають:

Заходився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель.
Сякий-такий, журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий виступає,
Конопельки все щипає.
О це ж тобі, журавель, журавель,
Не літай до конопель, конопель,
Сякий-такий, журавель,
Сякий...
Щоб ти більше не літав, не літав,
Конопельки не щипав, не щипав.
Сякий...

У процесі співу і руху діти зупиняються і виконують різні вправи.

Пень

Щоб було цікавіше, добирається відповідна лічилка, наприклад:

Раз, два, три, чотири, п"ять.
Стали в колі ми кружлять.
Покружляли, розійшлися,
Ні на кого не дивися.

Ось уже й визначено, кому починати. Саме цю лічилку не випадково взято. Грають якраз уп"ятьох. Четверо стають по кутах, на гострих ріжках квадрата. А п"ятий - посередині. Він починає. Підстрибує на обох ногах і приказує або приспівує:

Пень, пень, дай конопель,
Трошки горошку,
Олії з ложку!

За останнім словом усі четверо спішать помінятися місцями. Так грають, поки не потомляться.

Панас

У грі можуть брати участь хлопчики і дівчатка. За бажанням хтось стає Панасом. Йому зав"язують очі хусткою та рушником, виводять на середину і звертаються до нього з такими словами:

- Панас, Панас! На чому стоїш?
- На камені!
- Що продаєш?
- Квас!
- Лови курей, але не нас!

Панас починає ловити. Кого піймає, той стає Панасом.

Мишка й котик

Ой до нори, Мишко, до нори
Та до золотої комори.
Чорний коточок мишки не зловить,
Мишка - у дірку, золоту комірку,
До нори, до нори!
Ой кот, та воркот,
На віконечко скок (діти підстрибують),
А з віконця на хижку,
Піймав котик мишку (плещуть у долоні).

Відмінність цієї гри буває така:
Вибирається 2-3 мишки (стільки ж, скільки котів) та визначається кожному котові, котру мишку він має ловити.

Король

Хлопці розділяються, стають у дві шеренги один проти одного.
Центральний гравець першої команди починає діалог. Йому відповідає центральний гравець з другої команди:
- Королю, королю, буде війна?
- Ні.
- Чому?
- Замало війська.
- Відбий собі.
Центральний розбігається і намагається розірвати шеренгу в одному з місць. Якщо це вдається, то хвостова частина переходить до нього. Гра продовжується доти, доки в одній з команд не залишиться один учасник - "Король", який програв війну.

Фарба

Усі діти сідають у рядок. Визначають ведучого, "щура" і "ангела". Ведучий називає кожному на вухо колір фарби. "Ангел" і "щур" по черзі вступають у діалог з ведучим:

Ангел: Дзень-дзень.
Ведучий: Хто там?
- Ангел.
- Звідки?
- З неба.
- Що потребує?
- Фарби.
- Якої?
Називає колір.
Щур: Гур-гур.
Ведучий: Хто там?
- Старший щур.
- Звідки?
- З діри.
- Що потребує?
- Фарби.
- Якої?
Називає колір.
Якщо відгадає, то гравець, названий цим кольором, переходить на його бік. Якщо такої фарби немає, то ведучий відповідає:
- Пішла в дорогу, зламала ногу.
Коли всі кольори відгадані, утворюють дві супротивні групи на чолі з "ангелом" і "щуром". Вони лаштуються один за одним і починають перетягуватися. Таким чином перемагає добро (команда "ангела") або зло (команда "щура").

Час додому, час

Час додому, час,
Зорі кличуть нас.
Кличуть нас вечірні зорі,
Заспіваймо ж в дружнім хорі:
Час додому, час,
Зорі кличуть нас.
Тра-ра-ра! І т.д.
Час додому час,.
Пташки кличуть нас.
Кличуть пташки нас до хати,
З ними рано й нам би встати.
Час додому, час,
Пташки кличуть нас.
Тра-ра-ра! І т.д.

Діти трублять у паперові трубки чи, склавши руку в кулак, як трубку.